РусскийУкраїнськаEnglish

Это интересно

Виникнення мила

Виникнення мила оповито багато численними таємницями та легендами. За наявними даними, мило виготовлялось ще в стародавньому Шумері та Вавілоні (понад 2800 років до н.е), а Єгипетський папірус свідчить, що єгиптяни регулярно милися за допомогою мила. Одна з легенд пов’язує виникнення мила та навіть слова soap (англ.) з горою Sapo, на якій в Стародавньому Римі спалювали туші принесенних в жертву тварин.

Біля підніжжя цієї гори протікає річка Тібр, де постійно прали одяг. Жир тварин, що виділявся при спалюванні жертви, накопичувався та змішувався з попелом багать (природний луг), а потім змивався дощаму в річку. Вода в річці починала пінитись та добре відмивати всі забруднення з тканини. Спостережливість людини не упустила того факту, що завдяки цієї суміші одяг став пратися набагато легше.

Цю властивість використовували чотири тисячоріччя тому, створивши милоподібну напіврідку речовину «сапо». Застосовували її не стільки з гігієнічними, скільки з косметичними цілями. Липка маса, що легко всихала та змивалась, слугувала для укладки волосся. Окрім того, цією сумішшю можна було також фарбувати волосся в жовтий, рожевий та червоний кольори. Варто лише потрапити воді на суміш, як одразу утворювалась густа піна. Залишалось лише змити її – та волосся ставало чистим та шовковистим.

Скіфські жінки робили миючий порошок з деревини кипариса та кедра, потім змішували його з водою та ладаном. Отриманою ніжною маззю, що мала тонкий аромат, вони натирали все тіло. Потім видаляли розчин скребками, а шкіри ставала чистою та гладкою. Хоч мило вже було винайдено, багато народів ще довго продовжували користуватись лугами, бобовим борошном, клеєм, пемзою, ячмінною закваскою та глиною.

Винаходження мила як засобу гігієнічного догляду приписують знаменитому античному лікарю Галену, що жив у ІІ сторіччі нашої ери.

Після падіння Римської імперії культура умивання була загублена, а мило забуто на багато сторіч. У Франції та Англії мило знов з’явилось завдяки аптекарями, які знали тонкощі цього мистецтва, для знатних родин.

Та лише в 1424 році в Італії промисловим шляхом стали виробляти тверде мило. Жири єднали не з попелом, а з природною кальцинованою содою, котру видобували з озер. Для варіння мила використовували яловиче, бараняче, свиняче, кінське сало, кістяний, китовий і риб’ячий жир, відходи жирів різних виробництв. Додавали також рослинних олій – льняне, бавовняне, оливкове, мигдальне, кунжутове, кокосове та пальмове.

Спочатку мило варили в домашніх умовах та в майстернях ремісників. Потім з’явились миловарні заводи.

Центрами виготовлення мила на Близькому Сході на VIII ст. були мануфактури міст Наблус, Фес, Дамаск, Алеппо. На основі привезеної з Сирії технології виробництва Алеппського мила на основі оливкової олії перша французька мануфактура з виробництва аналогічного мила була згадана 1370 року біля Марселя, хоча мило виготовляли тут ще з ІХ ст. В 1399 році в Англії король Генріх IV започаткував орден, особливим привілеєм членів якого вважалось… миття в лазні з милом. В цій країні довгий час під страхом смерті члену гільдії миловарів заборонялось ночувати під одним дахом з майстрами інших ремесел – щоб не видати таємницю. На 1430 аналогічна мануфактура була закладена в Тулоні, згодом у Ліоні, що стали визнаними центрами виробництва мила у Європі. Ще одним значним центром виробництва мила була Іспанія. На XVII ст. марсельський склад мила перебував під наглядом короля Людовика XIV, який запросив до Версалю найкращих миловарів, парфумерів. В ході реформи короля 1688 інтендант фінансів Кольбер закріпив назву Марсельського мила за милом на основі оливкової олії та ввів основи контролю його якості. На 1709 в Марселі існувало до 30 великих мануфактур з виробництва мила. Перші цехи миловарів існували в Празі (1464), Львові (1445), де на утримання міста йшли зокрема прибутки крамів, буд, лав миловарів та двох лазень.

В середні століття головними поставниками мила в Європі були міста Неаполь та Марсель. Поступово ремеслу варіння мила навчились також в інших містах. Відношення до цього ремесла було найсерйозніше.

Процес миловаріння удосконалювався. Був винайдений заводський спосіб отримання кальцинованої та каустичної соди, що значно здешевило виробництва мила. Виробництво сучасного туалетного та господарського мила – автоматичний та хімічний процес. В останні роки отримали широкого розповсюдження різноманітні ароматичні додатки та засоби дезінфекції. Багато властивостей мила, наприклад, розчинність у воді, піноутворення, миюча властивість, бактерицидні та зволожуючі властивості залежать від його складу та домішок. Різноманітні барвники та натуральні продукти роблять мило м’яким, ароматним, додають йому лікувальні та зволожуючі властивості. Мило м`яко очищує та зволожує шкіру, має виражений косметичний та дерматологічний ефект, при цьому відновлюючи та зберігаючи здоров`я та красу шкіри.

Стало можливим виготовлення рідкого, антибактеріального, гліцеринового та інших видів мила. А різноманітність віддушок задовольнить сьогодні смак найвибагливішого покупця.